The story of Keterina)

Це історія звичайної тернопільської дівчини.

Мене звати Катя Павлюк. Народилась я в Тернополі і 21 рік прожила тут. Отримала диплом бакалавра Тернопільського Експериментального Інституту Педагогічної Освіти з англійської філології. Мене завжди приваблювали подорожі, особливо спілкування з людьми різних національностей, культур, релігій. Також я завжди брала активну участь у житті молоді та суспільства загалом. Навчаючись в педагогічному вузі, я розуміла, що в сучасному світі потрібно володіти більше ніж просто своїми фаховими знаннями – а потрібно ще й вміння та навики організовувати, працювати з різними людьми, публічно виступати, і взагалі непогано розумітись в економіці та менеджменті. Шукаючи можливостей для свого розвитку я знайшла міжнародну молодіжну організацію AIESEC, з допомогою якої я змогла отримати багато знань, досвіду, незабутніх вражень, хороших друзів. Я була активним членом цієї організації понад 4 роки, за які я побувала в 11 країнах світу, отримала цінний професійний та особистісний досвід, що обов’язково знадобиться в майбутньому. Та самі більші враження і спогади отримуєш, коли вирушаєш на стажування. Перший раз я отримала можливість поїхати на стажування в 2008 році, тоді я проходила стажування в благодійній організації в Пуерто Ріко. Це була неймовірна подорож в моєму житті. І завдяки членам організації, що зустріли мене, знайшли помешкання, та весь час допомагали у повсякденних питаннях, переїзд так далеко і в таку екзотичну країну був досить легким для мене. За час стажування я ознайомилась з діяльністю благодійної організації, системою неурядових організацій такого типу в Пуерто Ріко, освітніми методиками, що практикуються там. Я проводила презентації України (культури, історії, звичаїв) для дітей, також психологічно-пізнавальні тренінги та бесіди. І хоча я не знала іспанської, люди були дуже привітні зі мною і ми знаходили спільну мову. Я засвоїла на практиці теорію, що вивчала у вузі, та здобула набагато більше практичних навичок. Стажування закордоном –це багатий досвід, нові зустрічі, можливість побачити та взнати набагато більше ніж проходячи ту саму практику в Україні. Також цей досвід є дуже корисним для подальшого працевлаштування в Україні.
Я дуже задоволена отриманим стажуванням і тому тепер я їду на друге стажування, що буде проходити в Мексиці.

Text by Katia Pavliuk

Story from Alina Andriiv

Дуже часто ми задаємо собі питання: “ Як корисно і приємно провести вільний час ? ” , і не задумуємось над тим, що вихід завжди поруч. Це AIESEC стажування, яке дійсно надає безмежні можливості для розвитку власного потенціалу.

Нещодовно я взяла участь у волонтерському стажуванні за допомогою якого я відкрила для себе нові горизонти. Адже, це не тільки можливість побачити іншу країну, пізнати її культуру, традиції, а й велика відповідальність представити свою державу на гідному рівні.

Моє стажування проходило у локальному комітеті м. Білосток , Польща. Я була волонтером у терапевтичному центрі для молоді, яка має залежність від алкоголю та наркотиків “ Метаноя”. Він є підпорядкований організації “Карітас”.

Насамперед, мене вразила атмосфера, яка панувала навкруги. Це були добрі, ввічливі та інтересні люди, побачивши яких, я зрозуміла, що незважаючи на усі абстаненції та “ неповноцінний ” розвиток, вони можуть відчувати себе потрібними. Персонал центру створює усі необхідні для цього умови. Наприклад, ми разом підкорювали вершину Гєвонту в Закопаному, відпочивали на Балтійському морі та проводили різноманітні заходи. Вони “відкривали” свою країну та себе для мене, а я “відкривалась” для них. Їхнє бажання боротися за краще, часами просто переборювало мій оптимізм.

Не можна не згадати і про тісну співпрацю AIESECу з “Карітас”. Вони неодноразово проводили зустрічі із різними волонтерами, що значно розширює міжнародну співпрацю.

На мою думку, такі стажування є досить корисними. Я попробувала свої сили і подивитись на світ іншими очима. Я змогла вдосконалити польську мову, перевірити свої лідерські якості та отримала можливість працювати у команді, де існує не “ Я”, а - “МИ”. І повернувшись додому я зрозуміла, що частинку свого серця залишила там і подумками завжди повертатимуся до них.


text by Alina Andriiv